Я застиг, немов прикований. Пальці стиснулися на ґудзиках сукні, а дихання перехопило. Легке світло лампи викривало глибокі смуги, старі шрами, що вкривали її спину, плечі й руки. Це були сліди невимовного болю, відлуння років, які я не знав, років, коли мене не було з нею.
Вона відчула мою вагання й повільно обернулася, намагаючись сховати тіло долонями. У її очах не було сорому лише гірка покора, ніби вона завжди чекала цієї миті, коли хтось розпізнає мапу болю, сховану під її шкірою.
Я знаю, це виглядає жахливо прошепотіла вона ледве чутно. Життя не було ласкавим до мене.
Я сів поруч, не знаючи, як реагувати. У грудях боротьба: жах, співчуття й бажання зрозуміти. Я взяв її тремтячу долоню й стиснув її ніжно, немов безмовну обітницю.
Розкажи мені, будь ласка, пролунав мій зламаний голос.
І вона почала.
### Роки мовчання й страждання
Вона розповіла, як після того, як батьки змусили її вийти заміж, життя перетворилося на вязницю. Чоловік, заможний і шанований у селі, був жорстоким і невблаганним. За закритими дверима вона терпіла жорстокі побої за будь-який привід: за недостатньо гарячу їжу, за посмішку сусідові, за мовчання, коли він жадав сварки.
Рік за роком її тіло ставало полем жорстокості. Шрами на спині сліди батога, яким її били, а на руках опіки й синці від предметів, кинутих у сліпій люті. Але найглибші рани були не на шкірі у душі.
Я терпіла заради дітей, промовила вона зі слізьми на щоках. Не хотіла, щоб вони росли без матері. Мені нема було куди тікати батьки відріклися, а в ті часи ніхто не смів перечити шанованому чоловікові. Я мовчала, стискала зуби й несла свій хрест.
Коли він помер від інфаркту, вона вперше відчула свободу. Та свобода була змішана зі страхом, зі спогадами, що все ще тримали її розум у полоні. Тому вона не наважилася підпустити до себе іншого чоловіка.
### Болюча правда
Слухаючи її, я відчував, як сльози котяться по моїх щоках. Усе, що я уявляв про її життя, розсипалося. Я лишився у спогадах юності, у запаху тих чистих років, а вона несла в собі тягар прихованої трагедії.
Я обійняв її міцно, дозволивши сукні зісковзнути з її плечей.
Не соромся, кохана. Кожен шрам на твоїй шкірі це доказ того, що ти вижила. Ти була сильнішою за всіх. Я не бачу потворності я бачу мужність.
Вона довго плакала в моїх обіймах. Її сльози горіли, мов річка, що прорвалася після років посухи. І тієї ночі ми вже не були двома соромязливими старцями, що намагаються повернути молодість, а двома душами, які знайшли одна одну після життя розлук і страждань.
### Дні, що настали
Наше життя після весілля не було казкою. Я швидко зрозумів, що її рани були не лише на тілі, а й у думках. Вночі вона прокидалася від жахі
