Це дитина Ігоря
Ця історія трапилась зовсім недавно, в затишній квартирі на четвертому поверсі звичайної девятиповерхівки у Дніпрі. Тут мешкала молода на вигляд, працьовита пенсіонерка, самотня жінка на імя Інна.
Життя в Інни йшло розмірено: пенсія, робота, подруги, поїздки до онуків в Харків, допомога старенькій матері, що мешкала сама. Нічого особливого, усе відоме: будні, які вже стали звичкою. Тож і того дня все було як завжди.
Вранці Інна зателефонувала мамі, спитала, як себе почуває. Сам день видався звичайний: вихідний, тож не мала бігти на зміну до приватної клініки. Тут вона працювала адміністраторкою приймала дзвінки та записувала пацієнтів.
А сьогодні що сьогодні? Як завжди: приготувати щось, віднести матері від цього ритуалу не втекти. Вже трохи втомилася від цього клопоту: два двори пройти дрібниці, наготувати теж не складно. Тим паче у мами є ще вчорашній борщ і пиріжки. Єдине ліфт у підїзді не працює, а материна квартира на пятому поверсі
Та найбільше засмучували нескінченні мамині скарги слухати про її болячки нудно й тяжко. Інна й так сорок років проробила операційною сестрою, а мама все намагалася переконати її, що в медицині нічого не тямить, підсовувала поради від сусідок і телевізійної знаючої експертки Олени Малишевої.
Та що ти, дочко, там розумієш! Он хіба знаєш, який мені скальпель подати?
До магазину теж треба. По дорозі до мами й забіжу. Я поставила пакет зі сміттям у коридор, підійшла до дзеркала трішки підмалювала губи. В свої шістдесят виглядала молодо: лише ледве помітні зморшки біля очей, коротка світла стрижка, великі прикраси у вухах та й усе.
Треба чорного хліба та масла, мама просила, думала, обводячи губи, коли у двері раптом подзвонили.
Може, тітка Соня, сусідка
Я, ще з помадою в руці, відкрила двері. Переді мною стояла струнка русява дівчина у смугастій футболці та джинсах, з рюкзаком за спиною. В руках згорток, коричнева ковдра; в ній маля.
Я запамятав її лише згодом. Тоді побачив тільки худе, напружене лице, і як вона посунулась вперед і різко сказала:
Це вам!
Я мимоволі взяла дитину, відчула вагу, опустила очі й отямилася: на руках справжнє немовля. Підвівши погляд, лише встиг побачити, як дівчина вже збігала сходами.
Це дитина Ігоря Мені треба на навчання почулося зверху сходами, ще мить і двері підїзду грюкнули.
Я отетерів; ще постояла на сходах може, дівчина повернеться? Потім повернулась у коридор, глянула на сміття (хоч думки вже були зовсім не про нього). Ще один чужий пакунок лежав на долівці. Я навіть не помітила, коли дівчина його залишила.
Боже! Це ж насправді немовля. І що вона сказала дитина Ігоря? Я точно не помилився?
Справді, син у мене один, звати його Лев. Із сімєю живе в Харкові, двоє онуків. Я тут у Дніпрі, сам. Дружина померла пять років тому, звали її Віталія. Я не розумів
У цей момент дитина заворушилась. Я поклав її на диван, розгорнув ковдру: бежевий трикотажний костюмчик, крихітка з пустушкою-лягушкою, віком не більше місяця.
Ну, маленька, ну тихо прошепотів, погладивши по голівці. Відкрив чужий пакунок там суміш, пляшечки, памперси, змінний одяг все для немовляти.
Мені все здавалося, що зараз у двері знову подзвонять, дівчина повернеться, забере доньку, перепросить і цей дивний день стане звичайним. Я навіть закінчив макіяж (о, звичка жінки!), кілька разів виходив до вікна вдивлявся, чи не поспішає назад ця дівчина.
Минуло чимало часу ніхто не повернувся. Немовля ненадовго затихло, потім знову почало турбуватись. Страх відповідальності поволі навалювався: невже лишили мені дитину?..
Ігор Згадав про сина. Молодий був, любив погуляти, переживав через його стосунки до шлюбу (додому приводив дівчат просто біда!), але ж давно вже має сімю, господар, діти ростуть. Тож який Ігор? Справи давно пішли краще, справились з іпотекою, купили машину
Ох ти, маленька, ну не плач! Підгузник поміняємо Боже, невже мама залишила цю красуню?
Руки памятали досвід змінив підгузник швидко, заніс крихітку на кухню, приготував суміш. А тут дзвінок мама:
Чого не в магазині ще?
Та затримався
Я б груш хотіла, але не ті, а ті, що минулого разу брала
Добре, мамо
На руках маля сопіло та скривилось. Я думав знов про це: якщо це таки дочка Лева? Схожість із онукою Стефою наче промайнула. Як казати про таке синові, його дружині? Скандал, розлучення Страшно й подумати.
Коли дівчинка нарешті заснула, я ще раз спробував додзвонитись синові не доступний. Вирішив почекати. Може дівчина повернеться, не схоже було, аби вона асоціальна типова студентка.
Мамі, звичайно, не розповідав, щоб не слухати ахи-охи й страшні передбачення.
Зателефонував старшому онукові, Стасу той каже, що батько в відрядженні, у прикордонному районі, де звязку нема, буде дома через два дні. Дзвонить додому лише увечері. Інна поворчав: Можна було б хоч у курс ставити
Невістці зателефонував щоб попросити, аби Лев перетелефонував.
Щось сталося, мамо?
Та ні, просто хочу почути сина.
Мамі збрехав: Ногу вивихнула, сьогодні не прийду.
Після цього я розслабився, переодягнув штани, вдягнув домашню сукню і почав думати, що робити далі. Якби це був чужий підїзд, я би одразу викликав поліцію. Але Якщо це дитина сина? Він міг переплутати квартиру, щось підтасувати? Чи збрехав про імя? Було колись гуляв по дівчатах Важко уявити.
Вирішив порадитись із давньою подругою Вікою.
Віка, ти офігієш мені немовля залишили
Віка одразу як Шерлок каже, після роботи прийде. Запевнила: Без паніки, розберемось!
Із дитиною метушився до ночі згадав поради з інтернету, зробив масаж, викупав, підкремив, навіть колискову тихо наспівував. Мама дзвонила знову Як там нога, обіцяти, що завтра прийду.
Ввечері Віка зявилась, усе обдивилась, пішла по сусідах:
Є! сказала радісно. На шостому поверсі живе Ігор, може, дівчина помилилась і переплутала квартири!
Пішли з дитиною до Ігоря. Двері відчинила бабуся, покликала онука. Той вийшов, здивований:
Дитина? Яка дитина? розгубився хлопець. Це не мій малюк!
Ми пояснили ситуацію. Парубок не впізнав дівчину ні по опису, ні припустив, що має дитину. Вика запропонувала: Зробимо пост у соцмережах!. Я одразу відмовився краще офіційно діяти.
Додзвонитися до Лева так і не вдалося. Знову набрав невістку: у них якісь справи, суматоха. Я подумав з ранку дзвонитиму в поліцію.
Лежав на дивані поруч з дітьми у памяті образ дівчини: в погляді її розпач, страх, і надія. Може, вона повернеться? Якщо поліція забере малу чи буде їй краще десь у сиротинці? Цілу ніч не спав кожне зітхання немовляти тривожило.
Вранці мама знову дзвонила Придеш? Груш привези
Я запеленав дівчинку, надів на шию слінг, і вони рушили в магазин. Це раптом навіть сподобалось, йшов уже не сам, а з малою, як справжній дід.
Що це? дивувалась мама.
Не що, а хто донька подруги попросила поглядіти. В парикмахерській сидить, а мені на годинку залишила.
Обидві милувались дитям. Я навіть подумки підбирав їй імя цікаво, як її мама зве?
І тут SMS: Абонент у мережі! син нарешті на звязку.
Що? Мам, ти що жартуєш, я ж одружений! вигукнув він після мого плутаного пояснення.
Але ж дівчина сказала, це дитина Ігоря! Може ж таке бути…
Мам, я Лев, і ти сама мене так назвала. Дзвони в поліцію, не вигадуй!
Не хотілося втручати поліцію усе ще потай сподівався, що мати дитини повернеться, і поки треба було нагодувати малу, поміняти підгузник Столько клопоту дрібних не до поліції. Але серце вже стискалось: доведеться віддавати цю дівчинку Але куди?
І тут дзвінок у двері.
На порозі стояла та сама дівчина заплакана, у футболці й шортах, заледве не зі сльозами. Голос тремтів:
Де вона? Куди ви її поділи? Чому не сказали відразу?
Я зачинив двері й провів її до дитячої.
Досі у мене. Вона спить. Проходьте.
Побачивши дочку, дівчина впала на коліна і розридалась. Я підсадив її на кухню, напоїв чаєм і слухав її історію.
Звали дівчину Ярина, а малечу Лєра.
Все, як часто буває: Ярина студентка медичного коледжу; батьки у селі під Полтавою. Любов із хлопцем-студентом Ігорем, обіцянки про одруження, мама його допоможе… Але після народження дівчинки Ігор зник без сліду, номер заблокований. У гуртожиток із дитиною повертатись не могла, грошей не було. Трохи допомагала тітка, але й вона довго не могла утримувати Ярину.
У всіх бідах світу винна одна людина ти сам. Так подумала Ярина, коли після сварки із подругою, яка пустила її пожити, залишилась без житла і пішла під чужий дім виконати обіцянку Ігоря, що його мама допоможе, але переплутала подвіря. Ночі не спала шукала в соцмережах Ігоря, писала йому коментарі Та даремно.
Я вже думала, мене материнських прав позбавлять Дякую вам Я переплутала будинки
Далі знову трохи прояснилось життя: Ярина повернулася в гуртожиток, продовжила навчання, Інна дала притулок на час сесії (Залишайся ще хоч місяць). Сама допомагала дівчині з дитиною, радила, як краще доглядати й керуватись у цій непростій ситуації. Навіть мама Інни, почувши від Ярини кілька розумних медичних порад, почала слухати лише її.
Завдяки Інні й її звязкам Ярина отримала змогу підробляти черговою на швидкій. І навіть Ігор-сусід з шостого поверху покликав Ярину, щоб та колола уколи його бабусі
Осінню Ярина з малечею переселилась на два поверхи вище, аби доглядати за бабцею Ігоря і, можливо, нарешті вилікувати і своє розчароване серце та переписати сценарій нового щасливого життя для себе й для маленької Лєри.
