Валентина поспішала на роботу, коли раптом помітила, що залишила вдома телефон. Ну звичайно, як же без цього саме в понеділок і трапиться! Валя повернулася додому в свою московську багатоповерхівку, підбігла до ліфта, заскочила і, як на зло, ліфт вирішив не працювати саме на восьмому поверсі. Доля, а не життя!
Поки наша героїня сиділа в залізній коробці й чекала, коли її хтось порятує, вона несподівано почула в знайомому коридорі впізнаваний бас свого чоловіка Григорія. Не сама він був, а з якоюсь дамою судячи зі всього, такою ж житловою москвичкою.
О, Людочка, сонечко моє, муркотів Григорій, аж мед стікав по стінах. Як же я чекаю нашої зустрічі, життя без тебе не уявляю!
Ну так ввечері й побачимося, кокетливо відповідала йому Люда. Чекаю тебе після десяти.
Твій чоловік знов на нічну сьогодні?
Угу, цілий тиждень на зміні пропадає, ніжно відповідала вона. Він на девяту йде, а повертається вже під ранок. До речі, треба поспішати!
Чому ж цей ліфт так повільно приїжджає? нервував Гриша, і двері ліфта з тим же ентузіазмом мовчали.
Пять хвилин почувалися, наче в театрі абсурду, поки не зрозуміли, що ліфт зламався. Тому пішли вниз пішки, як справжні спортсмени московських буднів.
З розмови стало ясно, що Григорій не тільки цукерки дарує своїй сусідці Люді ще й про Валентину забуває. Валя тут уже не мала сумнівів: чоловік її зраджує прямо під носом, і сусідка з сорокової квартири точно про це знає.
«Ну як гарно влаштувався подумала Валентина, прикинувся бігуном у парк на свіжому повітрі, а сам на восьмий поверх піднімається. Це ж яке свіже повітря таке, що після того від нього парфумами Люди тхне Ось уже підлаштую я тобі пробіжку, чоловіче, запамятаєш на все життя!»
Доки дівчина плела свій підступний план у голові, майстри вже підїхали. Відкрили ліфт, Валентина швиденько на роботу побігла телефон же без неї не виживе!
Десь о десятій вечора Гриша, як і годиться «турботливому» чоловікові, знову надумав «подихати свіжим московським повітрям».
Валь, я на годинку, промуркотів він.
Та який годинку, там дощ ллє, як з відра! іронічно зазначила Валентина.
Ну й що? Парасольку візьму, мені гуляти просто необхідно, для серця!
Та краще б ти на балконі погуляв, хитро посміхнулася Валя.
Ох, не віриш ти в моє здоровя. А я пішов! Повернуся за годину.
Але Гриша повернувся вже через півгодини, без парасольки, у підштаниках, босий, бо чоловік Люди дізнався про екстриму сусідського роману й влаштував свою експрес-ревізію. Пощастило, що не виніс ще й самого Гришу на руках!
Двері відкрили на ланцюжку.
А де ж парасолька, костюм, плащ, чоботи? цікавиться Валя.
Ох, підійшли якісь хлопці, все забрали Мене прямо прямо-таки пограбували!
Все твоє зібрано і стоїть біля сміттєпроводу. Передавай привітик Люді з восьмого поверху.
Григорій лиш посмикав плечима, зрозумів, що сперечатися нема сенсу, і побіг за валізою. А Валя заварила собі чаю, ввімкнула телевізор і подумала: «Добре хоч діти виросли, не бачили цього цирку».
Гриша, знайшовши свої речі, вирішив їхати до мами в Зеленоград. Захотів викликати таксі, але, виявляється, телефон залишився у коханки. Повертається за ним у під’їзд і на виході, як у поганому анекдоті, знову застряє у ліфті, бо весь дім залишили без світла.
Поки електрику дали, Валя вже давно була на робочому місці. А Григорій без ключів стоїть перед дверима. Ну, що ж, справжній квест із московських висоток! Зустрів на восьмому поверху Люду обидва з валізами, мов туристи в Турції.
Ти мій телефон не бачила? питає Гриша.
Так, у мене І речі твої тут.
Коротше, викликали вони таксі, але поїхали у різні боки, і кожен з багажем одним телефоном на двох.
Ось так буває: не забув телефон удома не дізнався б нічого зайвого. А тут, бач, московські ліфти долю вершать!
