Зрада під маскою дружби
Ця зима в Києві видалася особливою снігу навалило стільки, що знайомі вулиці Виноградаря і навіть сусідній Поділ перетворилися на справжню казку. Білі, пухнасті пластівці тьмяно блищали під ліхтарями, мяко вкривали дахи й тротуари, і морозний ранковий вітер пронизував повітря особливою свіжістю.
У нашій квартирі на Оболоні панували затишок і спокій. За великим вікном розігрувався білий сніговий вихор, а всередині лампа заливала кімнату теплим світлом, роблячи все навкруги мякшим і домашнім.
Я разом із дружиною, Світланою, зручно вмостився на дивані, закутавшись у старий, але улюблений плед. По телевізору йшла легка комедія, яку ми вмикали здебільшого для фону головне було просто бути разом. Світлана то й діло усміхалася чомусь своєму, а я дивився більше на те, як крізь нічне вікно кружляє сніг над Дніпром, ніж на телевізор.
Раптом тишу порушив дзвінок телефону. Я не відразу зважився виймати його з кишені: не хотілося, щоб навіть дрібничка зіпсувала цю нашу тишу. Але коли екран засвітився, я з полегшеним зітханням промимрив:
Знову Іван телефонує, звернувся до Світлани, не відводячи погляду від вікна. Уже третій раз за вечір.
Світлана лише кивнула:
Напевно, знову зве на дачу. Як знайшов ту ділянку під Гостомелем, немов друга людина став. Хоч би раз зрозумів, що не завжди нам цікаво слухати ті нетверезі розмови.
Я натиснув слухавку.
Привіт, Ваня, намагався звучати бадьоро.
О, Роман! Ну коли вже завітаєте? Хочеш, і Світлану прихопи без неї не те, голос товариша аж дзвенів. Я ж казав: розпалив баню, стіл накрив, усі зібрались. Ну годі вам вдома киснути! Друзі вже давно чекають!
Я глянув на Світлану доволі вона одним лише нахилом голови дала зрозуміти: зараз не до вечірок. Хотілося тиші й затишку, бо робочі будні висотують сили, а мій друг не завжди це розуміє.
Я на секунду замовк, але в голові майнула ідея, як відмовитися.
Слухай, почав я півголосом, Світлана до матері поїхала на пару днів. Сам не хочу приїздити. Ще хтось щось не так скаже Не хочу потім пояснюватися й сваритися. Тож давай якось наступного разу.
Ваня трохи замявся.
Як поїхала? А коли буде?
Завтра ввечері. Все вирішила раптово. Ми ж планували і в кіно сходити, і на каток на Співочому поїхати… але, як бачиш, не склалося. Наступного разу, добре?
Ну, добре Але ти відразу пиши, як повернеться! Сумую за вами обома!
Обіцяю, швидко погодився я.
Поклав телефон на журнальний столик і розслаблено видихнув.
Ледь відкараскався, буркнув я до Світлани. Чесно, нема чого робити в тих гамірних компаніях. Куди краще провести вечір удвох.
Я обійняв її, відчуваючи, як стихає всіляка напруга. Надворі мело, а у нас було подоброму тепло.
Але недовго довелося тішитися спокоєм пролунав ще один дзвінок із того ж номеру. Я скривився, поглянув на екран і знехотя відповів.
Ваня, я ж казав
Рома, я не можу мовчати! Я зараз у Кристалі, той шо клуб на Лукянівці. Ми з компанією вирішили зайти перед дачею. І тут тут Світлана з якимось мужиком! Випивають, обіймаються! Я не хотів влізати, але ти ж повинен знати, що вона з совістю не дружить! В тобі вона бачить дурня!
Я занімів. І глянув на дружину, яка сиділа поруч і здивовано дивилася то на мене, то на мій телефон. Серце тьохнуло невже розіграш?
Що ти городиш, Ваня? Може, ти її переплутав? Я ж бачу Світлана поруч зі мною!
Ні, клянусь, це вона. Зовсім нетвереза, сміється голосно. Їй байдуже, що я її бачу, навіть відштовхує мене. Бажаєш дам їй слухавку?
Я мовчки погодився.
У телефоні чути було клубний гул і сміх. Потім голос дівчини, справді схожий на Світланин:
Алло? Хто це? трохи хрипкувато пролунало в динаміці.
Я зиркнув на Світлану та сиділа поруч, мов укопана, широко розплющеними очима.
Світлано? Це Рома
Ой, ну і дістав ти мене, Рома! Дай мені розважитись хоч раз у житті! Скільки можна нудитись у вашій обстановці? Я гулятиму, скільки захочу!
Світлана підскочила з дивана, бліда як крейда.
Яка маячня! Як ця… дівчина взагалі всі деталі знає? Я ж удома!
Де ти? не втримався я запитати.
Ну і що? Ти ж мій чоловік, але я не зобовязана тобі звітувати! Я роблю, що бажаю!
Ваня вклинився:
Бачиш, ти все чув!
Я різко вимкнув дзвінок. Серце калатало. Якби не Світлана поряд міг би й повірити!
Вона сіла поруч, розгублено дивлячись на мене:
Голос ніби мій, з тремтінням сказала вона. Але звідки вона все знає?..
Я обійняв її міцніше.
Хтось їх добре зіграв, впевнено відповів я. Це все явно не випадковість. Якась дурна інсценізація. Мабуть, доведеться звернутися в клуб, попросити відео подивимося, що це за Світлана.
Світлана поклала голову мені на плече. Поволі обидва заспокоїлися.
****
Наступного дня в обід Світлана сиділа на кухні з ноутбуком. Зателефонував Ваня. Вона набралася терпіння й відповіла.
Привіт, обережно почав він. Ти вже говорила з Романом після вчорашнього?
Образив мене не хоче слухати, відповіла вона невпевнено, вирішивши розіграти ситуацію.
У відповідь Ваня зітхнув майже з полегшенням:
Я ж казав, що він тебе не цінує Розумієш, Світлано, я тебе давно кохаю. І готовий бути завжди поруч. Якщо підеш від Романа буду біля тебе
Світлана ледве стримувала лють.
Що ти мелеш? спокійно, але твердо запитала вона.
Ваня продовжив пошепки:
Я все влаштував для тебе, бо почув про вас з Романом і вирішив допомогти відкрити очі. Мені ти потрібна, не йому!
Світлана ще холодніше відповіла:
Слухай, я вчора була вдома. Ми з Романом не сварилися. І дуже добре знаю, що це ти все підлаштував. Дівчину схожу на мене знайшов, так? Сам змусив зімітувати мій голос у клубі. Нащо? Хотів нас посварити?
У трубці кілька секунд тиша. Врешті-решт Ваня, заплутавшись у словах, врешті випалив:
Так, підлаштував! Бо люблю тебе! І знаю Роман тебе не вартий А всі інші дівчата… Я шукав таку, як ти, і жодна не зрівнялася!
Світлана перервала його жорстко:
Ти зрадив нас обох і мене, як «друга», і Романа, який довіряв тобі. Відтепер для мене тебе не існує. Запиши це собі і номер у телефоні видали.
Вона відразу поклала слухавку.
Через кілька хвилин я прийшов на кухню. Світлана коротко розповіла мені все.
Він давно не друг, сказав я, сівши поруч і ніжно взявши її за руку.
Світлана стиха всміхнулась:
Зате тепер можна чесно не ходити на ці вечірки. Скажемо, що там є одна неприємна людина.
Я розсміявся і обійняв її. В нашій затишній квартирі за вікном кружляв сніг. Лишилось тільки наше тепло і довіра одне до одного.
****
У той же час Ваня сидів у себе на кухні в Харькові. Холодний чай давно вже вистиг. Він кликав себе у думках чого все пішло не так?! Згадав Марину з подібним до Світлани голосом і зачіскою, клубні вечори, фрази, які вона мала говорити телефоном… Роздратування душило його.
Хай вони собі живуть у своєму коконі. Але правда Роман не цінує її так, як міг би цінувати я. І все одно їм цього не зрозуміти. Може, колись вона це помітить. Але вже буде запізно
Він зімяв листок з підказками для Марини, кинув у кошик, а сніг за вікном усе падав і падав може, колись пробурмотів він собі під ніс, та навіть у власних вустах ці слова прозвучали порожньо. За вікном у темряві сипав сніг, розчиняючи неонове світло міста. Ваня вперше за довгий час зрозумів: жодна чужа правда не принесе полегшення, якщо зрадив сам себе.
Тим часом на Оболоні за вікном спалахував мякий світанковий сніг. Роман і Світлана, міцніше обійнявшись, відклали гіркі слова і разом, сміючись, почали готувати запашну каву. Їхня простота, тиша і щира розмова стали дієвою відповіддю будь-яким пасткам і пліткам. Зігріваючи одне одного, вони знали: справжню дружбу, як і любов, не розібє жодна зима.
Так закінчилася ця пригода не гучним скандалом, а зимовим ранком, у якому затишок і довіра перемагають усе.
