Я дуже гордовита жінка — про це знають всі! Я ні на мить не сумнівалась, що у мого чоловіка знайдеться логічне й правильне пояснення тому, що він минулого тижня приніс додому якогось хлопця років 3-х й сказав, що то його син.
Життя наче зникло. Ми з Романом у шлюбі прожили 5 років. У нас 2 дітей підростають. Жили як звичайна сім’я, хоча моя мати постійно була ним не задоволена, бо занадто кокетливий у мене чоловік вона вважала. А я не зважала, бо подобались його манери: десь смикне за попу, десь приголубить, десь скаже щось ласкаве. Це краще за якогось чурбана беземоційного.
Я була дуже строгою й консервативної зі сталим характером, тому мені хотілось мати біля себе кокетливого весельчука, який би додав у моє життя ярких фарб. Так і сталось! Однак, я не думала, що ці фарби разом стануть темними, як тільки я дізналась про його зраду й ще одного сина.
Виявляється, що ця дитина була зачата у період, коли ми з Романом були не в ладах і він мені зрадив з однією повією, яка сказала, що вагітна від нього. Він не повірив і зробив тест на батьківству, а коли вияснилось, що батько він — почав допомагати дитині. Але ця “мати” наркоманка й алкоголічка не хоче надалі його виховувати, тому він забрав синка й вирішив все розповісти мені.
Для нього певно це пусте, що минуло два роки й весь цей час я нічого про цю ситуацію не знала, а зараз й взагалі розгубилась. Наче, тоді 3 роки тому ми ненадовго розійшлись і це не була зрада в повному розумінні, але брехати мені два роки й приховувати ще одну дитину. Хіба це нормально? Не знаю, що тепер робити. Розлучатись не хочу, а чоловік зі своїм сином теж прощатись не хоче! Ото халепа тепер всій родині. Як це пояснити й зрозуміти? Будемо щось вигадувати, бо я не хочу аби на мене дивились із жалістю й показували пальцем як на лохушку чи сміялись по закутках. Такого не буде!
