П’ять років тому я розлучилася зі своїм чоловіком і переїхала з маленьким сином до батьків у рідне місто. До мами частенько заходила тітка Галя, її подруга. Ця жінка перенесла операцію по онкології, пройшла хіміотерапію, поховала своїх батьків і чоловіка, а потім знову лікувалася від раку.
Тітка Галя працювала прибиральницею у дитячому будинку. За чаєм вона часто розповідала моторошні історії про життя вихованців інтернату. Мені й так було шкода дітей-сиріт, а після її розповідей хотілося обігріти кожну дитину. Та хочу вам розповісти зараз не про те.
Одного разу я почула, як тітка Галя розповідала про двох випускників інтернату. Дівчина Аліна, якій було 17 років, і старший на рік Олексій покохали один одного ще у дитячому притулку. Коли вони залишили заклад, продовжували зустрічатися. Аліна навчалася. А Олексій влаштувався на роботу.
Спочатку Аліна жила у гуртожитку, а потім Олексій зміг орендувати кімнату у комуналці. Через деякий час стало відомо, що дівчина завагітніла. Родичів у обох немає, грошей небагато. Але молода пара мріяла бути щасливими батьками та жити як нормальна сім’я.
Працівники дитячого притулку вирішили допомогти своїм випускникам. Приносили, хто що зміг: хто гроші, хто дитячі речі. Мене ця історія зворушила і я теж вирішила чимось допомогти юним дітям.
Я наготувала речі, які вже не були потрібні моїй дитині: одяг для немовлят, аксесуари різні, іграшки, пляшечки і ходунки. Підключила до цієї благочинної акції і своїх подруг. Одна з них вирішила віддати молодій сім’ї дитячий візок. Таким чином, назбирали речей, що вистачить їхній дитині аж до року точно. Потім завезли їх Аліні та Олексію у їхню кімнату у комуналці. Так і познайомилася я з ними. Дуже хороші діти були.
Через декілька місяців тітка Галя зателефонувала мамі і радісно повідомила, що Аліна народила здорового синочка. Справжній богатир він був. Важив аж чотири з половиною кілограми. В Аліни були певні проблеми, але зараз почуває себе добре. Ми з мамою зраділи цій звістці.
Пройшло два тижні, з того часу, як Аліну виписали з пологового будинку. Прийшла до нас тітка Галя сумна. Аж сльози на її очах бриніли. І каже:
— Приспала наша Алінка дитиночку…
Я спочатку не зрозуміла її слів. А вона пояснила:
— Алінка була дуже втомленою. Клала синочка до себе у ліжко, щоб не вставати. Коли він прокидався, годувала його. Одного разу заснула вона, коли маля під боком було. Груди у неї великі. Під час сну затулила вона однією молочною залозою носика немовляті. Він задихнувся. Прокинулася Аліна, а її синочок холодний вже!
Тітка тільки й встигала схлипувати та витирати сльози хустинкою. Я дуже близько сприйняла цю історію до серця. Плакала декілька днів. Я ж бажала цій дитині довгих та щасливих днів! Батькам молодим від щирого серця хотіла допомогти. А тут ось так! Не судилося!
Тепер я намагаюсь не брати участь у подібних ситуаціях. Інколи просто перераховую гроші тим, кому це потрібно. Дотримуюсь принципу – емоційно не зв’язуватися з тими, кому допомагаю.
Що трапилося з Аліною та Олексієм – не знаю. Тітка Галя говорила, що на дівчину відкрили кримінальну справу по статті «Вбивство з необережності», та до в’язниці не запроторили. Сподіваюсь, що у майбутньому у них складеться все добре. Хоча я впевнена, що Аліна до кінця життя буде пам’ятати своє коротке материнство.
