Зараз я не дуже задоволений тим, як живу.
Мої зусилля не увінчалися успіхом, та я залишився біля розбитого корита.
5 років тому я познайомився з Олександрою. Ми відразу сподобалися один одному та перешкодою до нашого щастя був її чоловік. Я тоді не зважав на те, що будуючи своє щастя можу завдати комусь болю. Мені було все одно що про мене подумають люди. Я хотів лише одного — бути поруч з коханою.
Зважаючи на обставини, що склалися, спочатку ми зустрічалися таємно. Мене влаштовував стан справ: Олександра не контролювала мене, не ревнувала, не вимагала одружитися з нею, як це робили мої попередні жінки. Мені це подобалось. Та згодом я закохався та почав ревнувати свою кохану до її законного чоловіка. Я поставив перед собою ціль — за будь-яку ціну забрати її від чоловіка.
«В коханні, як і на війні — усі засоби хороші» — подумав я та приступив до втілення свого плану в життя. Мені зараз соромно згадувати на що мені довелося піти заради того, щоб добитися бажаного. Минуло якихось три місяці та Олександра стала лише моєю.
Від щастя я просто літав на крилах. Тепер я став єдиним чоловіком в житті коханої жінки! Ніхто більше не стояв між нами. Олександра дуже болісно переживала своє розлучення. Я вважав винним себе та намагався усіма силами підтримати свою кохану та розважити її будь-яким чином.
Ми проживали в цивільному шлюбі, але я все одно вважав її своєю жінкою та робив усе, що вимагається від чоловіка в законному шлюбі. Я перестав спілкуватися зі своїми друзями та всі вечори проводив вдома, забув про свої хобі та думав лише про те, як догодити своїй коханій. Моє життя взагалі відійшло на другий план та я жив для того, щоб робити щасливою Олександру.
Так пройшло пів року. До хорошого звикають швидко та Олександра перестала цінувати те, що я для неї роблю. Вона дуже змінилася та стала егоїстичним стервом. Я зовсім не впізнавав її, раніше вона була чарівною німфою, яка ніжно шепотіла мені на вушко про те, який я чудовий чоловік. Тепер вона стала схожою на стару з казки про золоту рибку та вимагала від мене все більше та більше. Мені почало здаватися, що догодити їй це щось за межею фантастики.
Навіть у свій вихідний я тепер не можу відпочити: ми або їдемо на дачу до її батьків, щоб допомогти їм зібрати урожай, або я йду на свою другу роботу, бо Олександра хоче ту білу шубу, на яку у мене не вистачає грошей.
Я з сумом та ностальгією почав згадувати ті часи, коли жив сам та робив те, що хотів. Зараз я перетворився в хлопчика на побігеньках.
Наші вечори перестали бути романтичними та ми тепер обговорюємо побутові проблеми. А ще я слухаю її скарги на життя.
Я ніяк не можу зрозуміти як так сталося, адже я хотів зовсім іншого, чому романтичні стосунки стали раптом рутиною?
Раніше я з нетерпінням чекав зустрічі зі своєю коханою, а зараз з таким же нетерпінням я чекаю поки вона нарешті піде на роботу, щоб побути на самоті.
Не для того я відбивав Олександру від її чоловіка. Тепер у мене інше бажання — розійтися з нею. Так, розумію, збоку виглядає ніби я не знаю чого хочу, але це моє остаточне рішення та ніщо його не змінить.
От тільки як тепер повернути Олександру назад до чоловіка?
