Вже четвертий рік ми з моїм чоловіком Владом святкуємо дату нашого весілля. Живемо при цьому ми в його квартирі. Квартира не велика, всього одна кімната, але з часом ми купимо більше спільне житло. Працювали для того, щоб назбирати на перший внесок.
В одну з суботніх ночей до нас постукали в двері. В цей час ми міцно спали, але стукали дуже гучно та сильно, тому чоловік прокинувся та пішов глянути хто там. Яким було моє здивування, і як швидко сон покинув мій організм, коли я дізналася, що приїхала мама Влада. Так ще й не просто приїхала, а зі всіма своїми речами.
Не зважаючи на шок, ми пустили свекруху в квартиру, я нагріла поїсти та заварила чаю. Тоді, поївши, за горнятком чаю, вона розповіла, що в них з свекром сталася чергова сварка, через його любов до оковитої. Він в черговий раз підняв руку на свекруху і вона, через стільки років в шлюбі з таким тираном, все таки втратила терпець та пішла. А наступного дня від свого приїзду хотіла йти подавати документи на розлучення.
Жити вона збиралася саме з нами. І це було дуже дивним для мене. Адже вона прекрасно знала, що ми в цій маленькій квартирі самі ледве поміщаємося, а я ще й ношу під серцем нашу спільну дитину. Як ми мали жити всі разом я собі слабо уявляю.
Проте не виганяти ж свекруху. Я в любому випадку ще працювала, до виходу в декрет, тому надіялася, що все буде добре і вирішиться до моїх пологів. Тепер в нас з Владом не було можливості займатися своїми звичними справами, як це було раніше, не могли спокійно поговорити, подурачитися, подивитися улюблені серіали та фільми разом після роботи. Чому? Тому що свекруха завжди була з нами, завжди займала телевізор та тому подібне.
Свекруха спала на дивані, ми спали на ліжку. Благо було і те і інше. Так то вона просто дивилася телевізор, деколи вишивала, а ще крім того зрідка прибирала та готувала. Проте в цілому жінкою вона була недуже охайною та незграбною в певній мірі. То розіб’є щось, то порве. Речі любила розкидати, за собою фантики не викидала.
Чесно, я ходила на роботу і після закінчення робочого дня, поки була осінь і було тепло, ходила гуляти, щоб максимально відтягнути повернення додому. Не хотіла я бути разом з свекрухою. Не подумайте, в мене з нею не погані відносини, але я вважаю, що молода сім’я має жити окремо від батьків. Я б навіть свою мати не взяла на проживання з нами, бо все таки ми різні в побуті, як не крути.
Влад ж не проти проживання свекрухи з нами, бо ж неймовірно радий, що мати нарешті наважилася покинути батька-тирана. Якось за вечерею я запитала в свекрухи, так, невзначай, чи та скучила за чоловіком, чи може передумала. На що отримала наступну відповідь:
-Взагалі не сумую! Ні краплі. Я більше не повернуся до цього жахливого чоловіка. Хоча не думаю, що після всього, що він зробив за ці сорок років його можна назвати чоловіком. З вами мені сподобалося жити. Тим більше скоро онука або онук народиться, буду допомагати з дитям.
Такій перспективі я не була рада. Це ж мені доведеться і до пологів зі свекрухою бути двадцять чотири на сім, а потім ще й три роки підряд, поки в декреті.
Коли запитала чоловіка про те, чи довго свекруха буде жити з нами, той відповів, що квартира то по факту свекрухи. Вона просто дала сину жити в ній, от і все. Мовляв в батька і в матері було по квартирі. Жили вони батьковій, а цю здавали, а коли чоловік мій підріс – дали жити в ній.
Я була шокована. Свекруха мала куди йти, мала куди тікати. Але вона не йшла. Чому? Чому стільки років терпіла чоловіка тирана? Для чого? З якою ціллю? Вона могла спокійно жити та не страждати та не піддавати стражданням свого сина.
Не знаю що робити. І не хочу ображати чоловіка зі свекрухою, але при цьому і не хочеться позбуватися особистого життя зі своїм чоловіком. Та й жити в чотирьох в однокімнатній квартирі перспектива так собі. Можливо ви порадите, що мені робити? Бо я вже геть нічого не розумію…