Мешкала у нашому будинку багатодітна жінка. Вона була моєю сусідкою поверхом вище. У неї шість діток, і вона була знову вагітна. Ця жіночка орендувала квартиру півроку назад, але мешканці будинку від цього були не в захваті. Чому? Зараз вам розповім.
Зовуть багатодітну маму Дариною. Вона постійно ходила по квартирах будинку і завжди щось просила. Часто дивилася у вікно і як тільки бачила мешканців, які поверталися додому з роботи, вибігала їм назустріч. Просила усе: хліб, цукор, сіль, речі.
Я, звичайно, розумію, що нагодувати і одягнути скількох дітей – це важко для одинокої жінки. Але з іншого боку: навіщо народжувати, якщо їх забезпечити не можеш?
Я не жадібний. Тому завжди допомагав цій сім’ї. Найбільш мені діток шкода. Замість того, щоб займатися, виховувати їх, мати витрачає час на жебракування. Я часто купував хліб, печиво, овочі й фрукти для діток. Не тільки я це робив. Іншим сусідам теж була небайдужа доля дітей. Тому ми допомагали, чим могли.
Одного разу Дарина заявила мені:
— Не купуй нам більше банани й печиво. Ми вже їх наїлися. Давай нам краще гроші, які на них витрачаєш.
Чесне слово, я шокований був. Поряд була дружина. Вона не витримала і відповіла:
— Знаєш, що? Ми більше не збираємося нічого вам купувати. І гроші теж давати не будемо! Пробачте, кошти закінчилися!
— Ага… Ваші діти он як одягнуті. Завжди у новому ходять. А ви мені й допомогти не хочете? Я ж вагітна. Відмовляти мені не можна. Я не можу вийти на роботу. І чоловіка у мене немає, щоб забезпечував. А ви ось так? Ви мені відмовляєте, а дітям нещасним.
— Ми знаємо, що вони нещасні. Бо мати в них недбайлива! – пробуркотіла моя дружина.
З того дня ми перестали допомагати їй. А одного дня, коли я повертався з роботи, зустрів сусіда знизу. Він мені розповів, що Дарину з дитинства знає:
— Їй як п’ятнадцять стукнуло, так вона і почала дітей народжувати. Працювати їй не хотілося, вчитися теж. Був у неї парубок хороший, добрий, працьовитий. На руках, їй-Богу, носив дівчину. А вона йому зрадила, поки він у відрядженні був. Застукав її на гарячому. Він залишив її. А вона почала водити чоловіків: то один, то другий, то двадцятий. Надовго ніхто не затримувався у неї.
Ми дійшли до під’їзду, а дядько Микола продовжував:
— Вона ж допомогу на діток отримує. Доволі нормальні гроші. На заможне життя не вистачить, а на продукти дітям – сповна. А вона чіпляється до всіх: то де дайте, то те. А якщо хтось добрий трапиться, то від нього взагалі не відчепиться. Моя дружина їй допомогу пропонувала: мовляв, на пенсії – можу з дітками посидіти, а ти на роботу влаштуйся! Знаєш, що відповіла? — «Не моє це – працювати!»
Через декілька місяців Дарина з дітьми переїхала на іншу квартиру, бо не оплачувала господарям довгий час за квартиру. Все на жалість давила і маніпулювала дітьми.
Ось так. Є люди, для яких жебракувати змушує не бідність. Просто у них спосіб життя такий – в чужі кишені дивитися.
