Рижого вигнали. Знову. Вже третій раз за його недовге життя. Доля до нього була неласкава.
Лише рік минув, а він встиг пожити в трьох родинах. Ну, як пожити Спочатку його передавали, немов якийсь непотрібний предмет. А потім
Потім просто винесли за поріг, відійшли подалі від хати, опустили у сміттєвий бак і втекли. Щоб не знайшов дороги назад. А він і не шукав.
Він зрозумів одразу. По виразу обличчя того чоловіка. Дружина його дуже засмутилася, коли Рижий подряпав новий шкіряний диван.
Дуже дорогий. Вона й вирішила його долю. А чоловік? Що чоловік? Він завжди з нею погоджувався.
Взяв під пахву однорічного кота й поніс до смітника у сусідньому дворі.
Рижий навіть не кинувся за ним. Ні, не кинувся. Він побачив вирок у його очах і зрозумів.
Все марно. Хоч би попрощався, погладив, попросив вибачення А так
Немов сміття викинув.
Рижий зітхнув і почав шукати серед відходів щось їстівне, знайшов старі шматочки курки. Виліз із бака та сів поруч. Дивився на сонце.
Мружився, але не відводив погляду. Велике сяюче коло дарувало тепло. І йому це подобалося.
Це були останні промені. Літні, осінні, зимові. Невелике потепління. Лід на його шерсті почав танути.
Але в душі він залишився.
Вечір і ніч були люті. Після заходу сонця вітер і мороз взялися за свою справу.
Рижий кіт замерзав. Не знав, куди йти, де сховатися, тому
Знайшов купу сухих листків, заліз у них, згорнувся клубком. Спочатку було холодно, він тремтів, але потім
Потім, коли його руда шерсть задубіла від вітру з крижаною крупою, йому раптом стало тепліше, і тремтіння минуло. Якийсь голос усередині нашіптував лагідні слова.
Слова, що заколисували його, запрошували заплющити очі й забути про всі прикрощі.
«Згорнись ще, і спи. Спи, спи, спи» Він відчував тепло.
Тепло розливалося по його задубілому тілу.
Все так просто. Потрібно лише здатися і все скінчиться. Настане спокій. Підуть образи й біль.
Рижий зітхнув востаннє і погодився. Навіщо боротися? Зараз
