Колись давно, у маленькому містечку під Львовом, Марія смажила деруни, коли в кухню увійшов чоловік.
Маріє, треба поговорити, рішуче промовив Тарас.
Говори, відповіла вона, не відриваючись від сковорідки.
Може, сядеш, слухатимеш уважно? у голосі Тараса пролунало нетерпіння.
Не зараз, дивися, щоб деруни не підгоріли, відповіла дружина. Що хотів сказати?
Я Тарас запнувся, ніби слова застрягли в горлі. Я зустрів іншу. Піду від тебе.
Вітаю. Щиро радію за тебе! спокійно відповіла Марія.
Як це вітаю? Як це радію? очі Тараса розширилися від подиву. Але він і гадки не мав, що в цю мить задумала Марія.
***
Слухай, подруга на хвилину замовкла, немов вагаючись. Я досі не розумію: як ти на це наважилась? Це ж за всі межі!
Які межі? Добро чи зло?
Ну, знаєш дивись сам.
Дивись не дивись, усміхнулася Марія, але результат чудовий. Я отримала те, чого хотіла.
Все одно, насупилася сусідка. Негаразди ще прийдуть.
Не каркай! зірвалася Марія. Коли прийдуть тоді й вирішуватимемо. А зараз у мене свято! Не псуй його.
Сусідка ображено знизала плечима, вдаючи, що її захопив краєвид за вікном.
***
Все почалося того вечора, коли Тарас, повернувшись з роботи, несподівано сказав:
Нам треба поговорити
Марія відчула, як усе всередині стиснулося. Вона чекала цього. І от час настав.
Говори, кинула вона, перевертаючи деруни.
Може, сядеш, слухатимеш? Тарас був роздратований. Чи мені до твоєї спини звертатися?
Сидіти ніколи, коханий, спокійно відповіла Марія. Ось-ось Данилко прокинеться, і почнеться: «Мамо, це», «мамо, те». Тож не гаймо часу. Що хотів сказати?
Я Тарас ледве підбирав слова. Я зустрів іншу.
І? Марія навіть не обернулася.
Та вимкни ти цю піч! не витримав Тарас. Чуєш, що я кажу?! Я кохаю іншу!
Чую, вона нарешті глянула на нього. Вітаю.
Що?! Тарас остовпів. Він чекав усього сліз, істерики, але не цього.
Тихіше, діти сплять, Марія залишалася спокійною.
Ти знала? прошепотів він.
Не знала. Але здогадувалася.
Як?
Ну, звичайно. Ти ж сам би помітив, якби я запізнювалася, ховала телефон, шукала причини спати окремо? Людина завжди відчуває, коли її не люблять.
Чому мовчала?
Бо пропозицію робив ти. І розбивати сімю теж тобі.
Навіщо так?
А як інакше? Якби ти просто хотів розважитися приховував би далі. А раз почав цю розмову значить, вже вирішив.
Тарас дивився на дружину і не впізнавав її. Така холоднокровність Він очікував сліз, а отримав лише спокій.
Коротше, у мене пропозиція
Цікаво, Марія сіла на лаву, уважно дивлячись на нього.
У нас же іпотека Ти не потягнеш її навіть з аліментами
То ми вже точно розлучаємось? у її голосі пролунав метал.
А що тут обговорювати? махнув рукою Тарас. Ти ж мені не пробачиш.
Ну так адже ти мене знаєш, як облуплену.
Отже, він не помітив іронії. Ти переїдеш у свою кімнату, а я залишусь тут.
А діти?
З тобою, звісно.
Значить, я з двома дітьми у девяти метрах, а ти з новою коханою у нашій хаті?
Ну так. Ти ж не справишся з іпотекою. Я її і так сам платив.
Зрозуміло. Марія підвелася. Дай подумати.
Вона вийшла у двір.
Ну-ну, думай, насмішкувато кинув їй у слід Тарас, а сам подумав: «Що там думати? Жінки»
Поки Марія була надворі, Тарас наклас
