Олена смажила деруни, коли на кухню увійшов чоловік. Олено, треба поговорити, рішуче промовив Богдан. Говори, кинула жінка, не відриваючись від сковорідки.
Може, сядеш, слухатимеш уважно? у голосі Богдана промайнуло роздратування. Мені неколи, деруни підгорять, відповіла дружина. Що хотів сказати?
Я Богдан завагався, шукаючи слова. Я зустрів іншу Вилітаю з гнізда.
Вітаю. Щиро рада за тебе, спокійно сказала Олена.
Як це вітаю?! очі чоловіка розширились. Він очікував сліз, істерики усього, крім цього холодного спокою. Та Богдан і гадки не мав, яку бурю в душі приховувала Олена.
***
Слухай, подруга запнулася, немов боячись сказати зайве, як ти взагалі на таке наважилась? Це ж за всіма мірками занадто!
За якими мірками? Добра чи зла?
Ну, знаєш, з якого боку не глянь
А я не дивлюсь збоку, усміхнулась Олена. Важливий результат. А він у мене ідеальний. Отримала те, чого хотіла!
Все одно, насупилась сусідка. Будуть наслідки
Не накаркуй! різко обірвала її Олена. Коли будуть тоді й вирішуватимемо. А зараз час моєї радості! Так що не псуй свята.
Сусідка мовчки відвернулась, вдаючи, що її захопив краєвид за вікном.
***
Все почалось того вечора, коли Богдан, повернувшись з роботи, незграбно промовив:
Нам треба поговорити
Олена відчула, як усе всередині ніє. Вона чекала цього моменту. І ось він настав.
Говори, кинула вона, перевертаючи деруни.
Може, присядеш, слухатимеш по-людськи? у голосі чоловіка пролунало роздратування.
Неколи, коханий, спокійно відповіла вона. За хвилину Тарасик прокинеться, і почнеться: «Мамо, пити, мамо, грати». Тож кажи швидше.
Я Богдан запнувся, я зустрів іншу.
І? Олена навіть не обернулась.
Та вимкни ти цю пляшку! вибухнув він. Чуєш, що я кажу? Я люблю іншу!
Чую, вона нарешті глянула на нього. Вітаю.
Що?! Богдан остовпів. Він чекав усього криків, сліз, але не цього байдужого поздоровлення.
Ти знала? прошепотів він.
Не знала. Але здогадувалась.
Як?
Легко. А ти б не здогадався, якби я запізнювалась додому? Ховала телефон? Шукала причини не торкатись тебе вночі? Богдане, серце завжди відчуває, коли його більше не люблять.
Чому мовчала?
Бо пропозицію робив ти. І розбивати родину теж тобі.
Богдан дивився на дружину і не впізнавав її. Така холоднокровність, така сила. Він чекав слабкості а отримав сталь.
Коротше, ось що я придумав
Цікаво, Олена сіла, уважно дивлячись на нього.
З іпотекою Ти сама не потягнеш, навіть з аліментами.
То ми вже й розлучення не обговорюємо? у її голосі пролунав стальний відтінок.
Ну що там обговорювати? Ти ж не пробачиш.
Авжеж, вона усміхнулась. Адже ти мене знаєш, як облуплену.
Отже, Богдан пропустив її сарказм повз вуха. Ти переїдеш у свою однокімнатну, а я залишусь тут.
А діти?
З тобою, звісно.
Тобто я з двома дітьми на вісімнадцять квадратах, а ти з новою пасією у нашій трьохкімнатній?
Так. Бо іпотеку ти не сплатиш. Це ж очевидно.
Зрозуміло, Олена підвелась. Дай подумати.
Вона вийшла на балкон.
Ну що, думай, кинув їй услід Богдан, про себе подумавши: «Що там довго думати?»
Поки вона стояла надворі, він наложив собі тарілку з гарячими дерунами та з жадобю взявся за їжу.
Не встиг доїсти.
Згодна, оголосила Олена, повертаючись. Але за однієї умови.
Якої? знизнув він плечима.
Ти залишаєшся тут із сином. А я з донькою їдемо.
Що?! обличчя Богдана перекривилось. Ти хочеш розділити дітей?!
А чому б і ні? спокійно відповіла вона. Ти хотів сина отримай його. Справедливо.
Він вийшов, порадився з коханою, з матірю. Всі запевнили: «Вона блефує. Жодна мати не віддасть дитину!»
Через три місяці після розлучення Богдан дзвонить:
Олено, забери його Я не витягую.
Вона приїхала. Побачила його втомлене обличчя.
Нова пасія втекла? ледь помітно усміхнулась.
Будь ласка
Добре. Але квартира моя. Офіційно.
Він погодився.
***
Тепер Богдан платить іпотеку, аліменти, навідує дітей. А всі навколо жаліють його та лають Олену: «Яка ж мати віддала дитину!»
А вона лише посміхається.
Бо знає виграла.
