Я ж тебе казала куди гроші подів, туди й іди вечеряти! І снідати, до речі, теж, промовила Оксана, сідаючи у крісло зі спицями.
Оксанко! Ти вдома? гукнув чоловік, заходячи в хату.
На кухні, відгукнулася вона.
Сьогодні вона повернулася раніше й уже готувала вечерю.
Іван роздягнувся, помив руки й зайшов до кухні.
Чому не хвалишся? запитав він.
А чим це я, цікаво, маю хвалитися? здивувалася дружина.
А я по дорозі стрів Марічку з твого відділу. Вона сказала, що вам сьогодні квартальну премію виплатили. Чималу.
Виплатили, так. А тобі що з того?
Як «що»? Я ж учора казав: мати дзвонила, просила Наталку підтримати з іпотекою. Ти сказала, що в нас грошей нема. Ну от, тепер є. Давай перекажімо їй тисяч десять, запропонував Іван.
На підставі чого? підняла брови Оксана.
Та не вдавай, сама ж знаєш, що Наталці важко самій кредит тягнути. Зараз подзвоню мамі, скажу, що гроші надійдуть, Іван потягнувся за телефоном.
Стояти! Не поспішай! Хіба я погодилася платити іпотеку за твою сестру? зупинила його Оксана.
Та чому б не допомогти, якщо є можливість?
По-перше, гроші не «у нас», а в мене. Це премія, яку я заробила, вбиваючись три місяці!
Як гадаєш, Ванечку, я горбатилася зранку до ночі саме для того, щоб твоя сестра жила краще? Це була моя мета?
Оксанко, та в неї ж діти!
Ваню, у мене теж є дитина. Наша дочка, Софійка. Якщо ти, звичайно, памятаєш, що вона на другому курсі у Львові й живе в гуртожитку.
І я їй щомісяця кидаю гроші. А ти за ці два роки хоч раз допоміг?
Та я ж знаю, що ти їй посилаєш…
А може, їй було б приємно отримати від батька тисячу на взуття? підвела брови Оксана. А твоя сестра, перш ніж брати іпотеку, мала подумати, чи потягне.
Та банк же схвалив! нагадав Іван.
Звісно. В банку сидять не дурні вони порахували, що їй вистачить. А якщо не вистачає значить, вона їх марнує.
На салони, кафешки, замість того, щоб гасити борг. То я тепер маю підтримувати її примхи?
Ввечері Іван почув, як Оксана дзвонила матері й повідомила, що переказала їй вісім тисяч.
Цікаво: для Наталки грошей нема, а для мами ось, будь ласка, обурився він.
Так, Ванечку. У мами зламався протез, треба до зубника. А пенсія в неї мала. До того ж це моя мати, а Наталка мені чужа.
Вона моя рідна сестра! нагадав Іван.
Саме так: твоя, а не моя. То до чого я?
Ну добре, післязавтра зарплата сам їй перекажу, заявив Іван.
Будь ласка. Тільки спершу зкинь, як завжди, десять тисяч на домогосподарство.
Оксанко, можна менше?
Можна. Тоді вечерятимете макарони з томатом замість котлет. Можна ще не платити за світло й миючий засіб не купувати, усміхнулася вона.
А може, якось економніше господарювати?
Спробуй. Якщо вийде навчусь у тебе.
Іван подумав, що Оксана не виконає своєї погрози, і майже всю зарплату віддав сестрі.
Але помилився. Наступного дня, повернувшись з роботи, він не застав вечері.
Оксанко, а що сьогодні їсти? запитав він.
Дивись у холодильнику.
Він заглянув порожньо. Лише в дверцятах стояла пляшка кетчупу, а в овочевому відділі лежали два зівялих яблука.
Оксанко, тут нічого немає.
Справді? А що має бути? Ти щось туди поклав? підняла брови вона. Бо, знаєш, щоб щось дістати, треба спершу туди щось покласти.
Та я ж голодний!
Уявляю. Але ж я тебе попереджала: куди гроші подів, туди й іди вечеряти. І снідати, до речі, теж, сказала Оксана й знову взялася за вязання.
Довелося Івану йти до мами.
А наступного дня свекруха, Ганна Василівна, прийшла «виховувати» невістку.
Вислухавши довгу лекцію, Оксана відповіла:
Даремно трудилися, Ганно Василівно. Нічого нового я не почула. Я й так знаю, що погана дружина. Може, Іван переїде до вас? Нащо я йому така…
Не неси дурниць! Вийшла заміж живи з чоловіком!
Все ясно. Це ж я винна! А хата в мене гарна, зарплата добра, премії є. Одна біда не хочу з вами й Наталкою ділитися!
То ви вирішили сина обідрати? Ну й утримуйте його самі цей місяць. Знайте: сосиски він не їсть, курятину теж не любить.
Тож вечеря відбивна з картоплею й салатом. Можна ще голубці тільки з більшим мясом. Так, і білизну теж будете прати.
Оксано, ти з глузду зїхала? Ви ж якось жили раніше!
Жили, кивнула вона. Поки ви з Наталкою не влізли у наше життя. Спочатку її з Олегом розвели, тепер за нас взялися?
Що ти несеш? Хто
