Я ж казала куди гроші подів, туди й йди вечеряти! І снідати, між іншим, теж! оголосила дружина й сіла в крісло з клубком пряжі.
Оленко! Ти вдома? покликав чоловік, відчиняючи двері.
На кухні, відгукнулася Оксана.
Сьогодні вона повернулася раніше й готувала вечерю.
Тарас роззувся, помив руки й зайшов до кухні.
А чому мовчиш? спитав він.
А про що, власне, я маю розповідати? здивувалася дружина.
Я ж зустрів Світлану з твого відділу. Вона сказала, що вам сьогодні квартальну премію виплатили. Чималу.
Виплатили, так. А тобі звідки радість?
Як звідки? Я ж учора казав мати дзвонила, просила Наталку підтримати з кредитом. А ти мені грошей немає. Ну от тепер є. Давай тисяч десять перекажемо?
На яку таку нагоду? підняла брови Оксана.
Не вдавай, ти ж знаєш Наталці важко самій тягнути. Зараз подзвоню мамі, скажу, що відправимо, Тарас потягнувся за телефоном.
Стоїть! Хто дозволив? Чи я казала, що хочу платити за твою сестру? різко зупинила його.
Чому б не допомогти, коли є можливість?
По-перше, гроші не «у нас», а в мене. Це премія, яку я заробила, працюючи без відпочинку три місяці!
Думаєш, Тарасе, я горбатилася, щоб твоя сестра була задоволена? І більше нічого мені в житті не треба?
Оксанко, але ж у неї діти!
У мене теж є дитина. Маряна наша донька. Якщо ти, звичайно, не забув, вона на другому курсі й живе в гуртожитку в Чернігові.
Я їй щомісяця гроші на харчування надсилаю. А ти за останні два роки хоч копійку на неї виділив?
Адже ж ти їй надсилаєш
А їй, може, було б приємно отримати від батька хоч пятсот гривень на взуття? підняла голос Оксана. А твоя сестра, перш ніж брати кредит, мала подумати чи витягне вона його?
Але ж банк схвалив, намагався Тарас.
Звісно. У банку сидять не дурні вони порахували, що їй вистачить. Якщо не вистачає значить, витрачає не на те.
На салони, кафе, а не на борги. То ж я її капризи фінансувати не збираюсь!
Ввечері Тарас почув, як Оксана повідомила матері, що тільки що відправила їй шість тисяч.
Отак от! Сестрі ні, а мамі будь ласка? обуренно скрикнув він.
Так, Тарасе. У мами зубний протез зламався, треба лагодити. Пенсія в неї невелика. До того ж це моя мати, а Наталка мені чужа жінка.
Вона ж моя рідна сестра!
Саме так твоя, а не моя. Які претензії до мене?
Ну добре! Післязавтра зарплата сам перекажу їй гроші.
Будь ласка. Але спершу, як завжди, вісім тисяч на домашні витрати.
Оксанко, а чи не багато? Може, менше?
Можна й менше. Тоді вечерятимете макарони з кетчупом, а не з котлетами. Можна ще не платити за світло й миючий засіб не купувати, усміхнулася вона.
А якщо я спробую економити?
Пробуй. Якщо вийде візьму на озброєння.
Розмова закінчилася. Та Тарас вирішив, що дружина не посміє виконати погроз, і майже всю зарплату переказав сестрі.
Помилився. Наступного дня, повернувшись з роботи, він не знайшов на кухні жодної страви.
Оксанко, а що на вечерю?
Дивись у холодильнику.
Тарас відчинив дверцята пусто. Лише в кутку стояла пляшка кетчупу, а в овочевому відділі лежало дряхле яблуко.
Тут нічого немає
Правда? А що мало бути? Ти щось туди поклав? спитала вона. Адже щоб дістати з холодильника, треба спершу туди покласти.
Та годі, я зовсім голодний.
Бачу. Але ж я попереджала: куди гроші подів, туди й іди вечеряти. І снідати, доречі, теж.
Довелося Тарасу їхати до матері.
А наступного дня свекруха Ганна Іванівна прийшла «виховувати» невістку.
Вислухавши довгу промову, Оксана сказала:
Даремно трудилися, Ганно Іванівно. Нічого нового я не почула. Я й так знаю, що погана дружина. Може, Тарасові до вас переїхати? Нащо йому така, як я?
Не маяч! Вийшла заміж то живи з чоловіком!
Все зрозуміло. Це я погана! А квартира в мене гарна, зарплата добра, премії є! Одна біда ділитися з вами не хочу!
То ви вирішили синові кишені спустошити? Ну й годуйте його самі цей місяць. Знайте сосиски він не їсть. І курку теж не любить.
Тож на вечерю відбивні з картоплею та салатом. Або голубці але з мясом. Так, і білизну йому ви будете прати.
Оксанко, ти з глузду зїхала? Адже ж жили якось раніше!
Жили. Поки ви в наше життя свій ніс не встромляли. Наталку з Олегом розлучили, тепер за нас взялися?
Що за дурниці? Хто кого розлучив?
А хто ж? Довбали дочці в голову: «Олег такий, Олег сякий! Не пова
