Я вже сім років працюю вчителем української мови. Готую дітей до ЗНО, підтягую знання тим, хто бажає. Мені як вчителю до вподоби працювати з самостійними дітьми, які вміють організовувати свій час та знають, чого їм треба. Мої учні самостійно виконують різноманітні завдання. Чесно, не хочеться витрачати свій час на тих, кого заставляють батьки. Якщо я бачу цілковиту незацікавленість своїм предметом, то не збираюся мучити дитину. Кому це потрібно? Ефекту від такого навчання немає.
Ще на початку я брала на заняття усіх охочих. Але якось мені це вилізло боком. Взяла хлопця тринадцяти років. Як дитина він ввічливий та чуйний, а от як учень, м’яко кажучи, ніякий. Тоді я старалася хоч якось його зацікавити, придумувала незвичні завдання. Однак, результату не було. Я не стала вижимати з нього останні соки, все ж це не моя дитина, а чужа.
От справжні проблеми створювала його мама. Мало того, що вона приводила його за руку в тринадцять років, так ще й вона могла все заняття сидіти з нами. Мені було не дуже комфортно займатися, коли збоку пильно дивляться на кожен твій крок.
Так вони проходили до мене місяць. А потім матір попросила, щоб я їздила до них на заняття. Я погодилась, але попередила про додаткову оплату. І хоч проїзд коштує не так і багато, але за місяць дещо таки назбирувалося. Загалом, загальна вартість занять разом з проїздом піднялася на 300 гривень. Мама погодилася.
Я їздила на репетиторство, мені вчасно оплачували мою працю. Здавалось, всі задоволені. А потім мама мого учня мала на декілька днів з’їздити у відрядження, я й попросила, щоб вона дала мені кошти наперед. Мені оплатили три заняття та проїзд.
Ми домовилися, що в кінці тижня я щоразу говоритиму про затрати на дорогу. І жінці все підходило. Було приємно, що вона цінує мою працю. Адже я завжди вчасно отримувала кошти. І того разу вона скинула мені гроші на банківську картку. А це разом з дорогою було 300 гривень.
Так минув тиждень. Тоді я вирішила підняти тарифи за додаткові заняття для всіх своїх учнів. У першу чергу я поговорила з мамою свого учня, і вона погодилася, але дуже здивувала мене своїм наступним проханням:
— Я вам минулого тижня перевела 300 гривень. Поверніть мені їх, це я випадково. Або врахуйте їх до наступних занять.
— Тобто випадково? Ми ж домовлялися, що в оплату входить і мій доїзд, — я не знала навіть, як себе поводити.
Вона ж відповіла, що нічого подібного я не говорила, і вперто продовжувала вимагати свої гроші. Але я відмовилася повертати їй кошти. Ну як так? Їй це дуже не сподобалося, тоді жінка почала звинувачувати мене, нібито я здерла з неї гроші.
Я попрощалася з нею та сказала, що більше не займатимусь з її сином. А гроші залишила в себе, це ж мої чесно зароблені. Але я не розумію, чому вона так вчинила та вдала, ніби не чула моїх слів. Невже хотіла приберегти якихось 300 гривень?
