Моя сестра прожила у шлюбі дванадцять років. Їхня сім’я нібито виглядала щасливою: двоє дітей, часті відпочинки, власне житло. От тільки Іван, чоловік моєї рідної сестри, весь час був зайнятий якимись справами: то робота, то допомога рідні. Його часто не бувало вдома. Тому сестрі доводилося все робити по дому самій, чи вже легше було викликати майстра. Софія весь час виправдовувала та захищала свого чоловіка, мовляв, він багато працює, приносить гроші в дім, повністю їх забезпечує. І ось недавно в їхній квартирі забилася раковина. Після сотні нагадувань Іванові Софія вирішила сама владнати цю проблему.
Ні…вона не викликала сантехніка. Її чоловік також працює в цій сфері, тож сестра не хотіла виставляти його дурнем перед співробітниками, бо швидше за все приїхали б його колеги по роботі.
Врешті-решт Софія криками таки добилася свого. Іван взявся розкручувати труби, а сестра стояла над ним та спостерігала. Їй було цікаво, через що ж забилася раковина, а по хаті від цього був просто жахливий запах вже декілька днів. З труб вивалилася назовні купа сміття, але в очі Софії впало щось блискуче. Вона підняла його. Це було колечко. Не сестри. Спочатку вона подумала, що це діти гралися, але проба свідчила, що це золото. Софія точно знала, що це колечко не належить ні мені, ні нашій мамі. Тоді вона вирішила запитати в Івана, звідки ця прикраса могла взятися в їхньому домі, на що той лише знизав плечима та пішов, нічого не сказавши.
Софія гарно відчистила те колечко і тільки тоді зрозуміла, що точно бачила його на чиїйсь руці. От тільки чиїй. Вона намагалася пригадати.
І раптом все згадала. Два місяці тому вони з колегами Івана та їх дружинами їздили в гори на відпочинок. Поки чоловіки смажили шашлик, жінки на кухні готували закуски. Якраз одна з них, за словами Софії, хвалилася своїм колечком, яке їй подарував чоловік. Ще там Софія помітила між Іваном та нею дивні погляди в сторону один одного. Тож сестрі вистачило декілька хвилин, щоб все зрозуміти.
Вона прямо запитала в чоловіка, чи він зраджував їй з дружиною свого друга. І, чого й треба було очікувати, він кивнув головою «так». При цьому пояснив, ніби це було всього один раз і нічого не означало. Тоді Софія обернулась та пішла збирати свої речі. Це ж вона стільки часу його виправдовувала, мовляв, Іван втомлюється на роботі… Аж ось яка це в нього робота. І якби не забита раковина, вона так би й далі сліпо йому вірила.